АДВОКАТ АНДРІЙ АВТОРГОВ: «Випадки, коли суддя відкрито «напряму» вимагає зі сторони по справі чи підсудного неправомірну вигоду за ухвалення того чи іншого рішення є дійсно рідкістю»
Асоціація розвитку суддівського самоврядування України продовжує працювати над Антикорупційною стратегією судової влади. СУДОВА ПРАВДА поцікавилась думкою адвоката, партнера Агентства з питань боргів та банкрутства Андрія АВТОРГОВА:
1) Яка, на Вашу думку, головна причина корупції в судовій системі?
– На мій погляд передумови для корупції в судовій системі були створені ще у роки розвалу СРСР та становлення України як незалежної держави.
В той непростий час сумною реалією була галопуюча інфляція, і суддівські зарплати за нею банально «не встигали». Ті, хто працював у той час у судах, згадують, як судді позичали гроші до дня видачі заробітної плати у судових виконавців, які, з огляду на положення Інструкції про виконавче провадження 1985р. мали право на отримання 5% винагороди від стягнутих сум, та відповідно почувалися дещо фінансово впевненіше, аніж судді.
Тобто свого часу держава поставила суддів майже на межу жебрацтва. В результаті цього дехто пішов із професії, дехто не зміг переступити через себе, а дехто став «виживати як міг».
«Виживання» означало, що деякі судді стали за допомогою посередників – «вирішувачів питань», отримувати незаконну вигоду за ухвалення тих чи інших, навіть 100% законних рішень від сторін по справі.
Нажаль, з роками працювати суддями стало йти все більше кандидатів, які вважали цю професію не служінням суспільству, а шляхом до заможного життя.
Як свого часу сказав В.В. Онопенко, коли корупція як іржа роз’їдає державу, важко сподіватися на те, що судова система залишиться «неушкодженою».
Стосовно сьогоднішнього рівня корупції в судах, то існують дві абсолютно протилежні думки. Так, на переконання більшості пересічних громадян, без корупційних зв’язків та грошей, у суді неможливо вирішити жодної справи. В тому що в суспільстві поширена така думка, на мій погляд, певною мірою винні самі судді.
Так, у випадку коли суддя у процесі розгляду справи, м’яко кажучи, не демонструє тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасника процесу, це мимоволі формує в останнього думку, що мотивом такої поведінки є якась певна особиста зацікавленість судді.
Звичайно така поведінка судді недопустима, проте вона може бути викликана якимось зовнішніми факторами, наприклад його сімейними проблемами, проблемами зі здоров’ям, або ж це може бути роздратування з приводу незнання стороною азів юриспруденції, але аж ніяк не упередженістю або зацікавленістю судді у вирішенні спору.
Разом з тим громадянин-сторона по справі, зосереджений або ж навіть «зациклений» саме своїй справі, яка йому «болить», а тому мислить саме такими категоріями.
Іншу думку – що системна корупція в судах відсутня, а мають місце лише її окремі випадки, можна почути в виступах в ЗМІ очільників вищих судів та представників суддівського самоврядування.
Насправді ж істина десь посередині.
Потрібно зауважити, що корупція в судах має латентний характер. Випадки, коли суддя відкрито «напряму» вимагає зі сторони по справі чи підсудного неправомірну вигоду за ухвалення того чи іншого рішення є дійсно рідкістю, в порівнянні з ситуацією в правоохоронних та інших державних органах та установах, хоча в пресі можна прочитати і про таке.
В більшості ж випадків і той хто дає і той хто бере, отримують бажане, і викриття один одного жоден з учасників оборудки не бажає, а тому такі випадки і не мають розголосу.
– Як здолати корупцію в судовій системі?
– Здолати корупцію в судовій системі без подолання корупції в державі, на мою думку, є неможливим.
Шляхом до цього є повна прозорість та відповідність витрат власним доходам осіб, що уповноважені на виконання функцій держави, та контроль за цим суспільства.
Разом з тим, слід починати великий шлях з маленьких кроків. Такими кроками, на мій погляд, є в тому числі і первинне кваліфікаційне оцінювання суддів, в рамках якого також перевіряються дані щодо відповідності витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб, задекларованим доходам. Мені відомо, що деякі судді вважають цю процедуру принизливою.
Разом з тим з тим в Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 N2006/23 зазначено, зокрема, таке: «Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади».
Вважаю, що вітчизняні судді повинні або ж переймати міжнародні стандарти, або просто йти з професії.
Разом з тим, суддя не повинен бути бідним. Останні декілька днів в юридичному середовищі обговорюється інтерв’ю голови Ради суддів України Валентини Симоненко, в якому вона зазначає що суддя має отримувати не менше ніж 2000 доларів на місяць у гривневому еквіваленті. Аргументи противників такої позиції зводяться до того що лікарі та вчителі отримують лише 2000 гривень на місяць, і платити судді таку зарплатню на сьогодні є аморальним.
Але ж якщо ми хочемо щоб у нас була гідна освіта і медицина, її потрібно належним чином фінансувати. Потрібно платити гідну зарплатню і медику, і вчителю. Теж саме стосується і правосуддя: бідний суддя не може бути незалежним.
Де взяти на це гроші?
А відібрати в корупції!
