ЧАСТИНА 3. ОБВИНУВАЧЕННЯ І ЗАХИСТ: РІВНІСТЬ МОЖЛИВОСТЕЙ
Змагальність – це принцип, завдяки якому працює неупереджений суд. Ідеальний абсолютно неупереджений суд не шукає і не збирає доказів, не ініціює процесуальних дій, не виходить за межі вимог, не застосовує примусу для виконання судового рішення. Все це робить захисник.
Тому неупереджений суд потребує участі в процесі захисників. Захисник працює не лише в інтересах клієнта, як це зазвичай розуміють. Він працює також в інтересах правосуддя, ширше – в інтересах суспільства, гарантуючи своєю участю неупередженість суду та змагальність процесу. Лише за цих умов суд буде тим вістрям, на якому тримаються шальки терез правосуддя.
Отже, суд, держава, суспільство – всі зацікавлені в існуванні захисників. Закон виокремлює їх з кола інших юристів і наділяє особливим правовим статусом – статусом адвоката. Адвокатом повинен бути найбільш підготовлений юрист: кваліфікований і навчений. Звідси – додаткові кваліфікаційні вимоги. Вони є в усіх країнах, хоч і можуть відрізнятися дуже істотно.
Для того, щоб адвокати могли виконувати свою захисну функцію ефективно, їм надаються і забезпечуються особливі професійні гарантії та права. Адвокатська таємниця, особливий порядок обшуку та виїмки, затримання, кримінального переслідування – усе це захищає захисника. Доступ до реєстрів, обов’язковість відповіді на запити, право на проведення власних «слідчих» дій та ін. права – цілий арсенал зброї в руках адвоката. Цих прав та гарантій не мають інші юристи.
Якщо з одного боку працює адвокат, а з іншого – фахівець, який не має статусу адвоката, то безвідносно до фабули справи, можливості у них різні. З цього випливає, що інтереси сторони більш захищені, якщо її захищає адвокат. Оскільки справедливий суд є результатом змагального процесу, очевидним є публічний інтерес в тому, щоб сторони «змагання» мали рівні можливості.
Коли юрист змагається з адвокатом, то їх можливості щодо захисту є різними, а тому змагання не буде чесним. Це як виставити озброєного сучасною зброєю спецназівця проти хлопця з вилами.
Коли йдеться про захист у кримінальній справі, проти захисника діє обвинувач. Сутнісно він є таким самим захисником, як і адвокат, але на відміну від нього, захищає публічний інтерес – притягнення особи, що вчинила злочин, до відповідальності. Його клієнт, від імені якого здійснюється обвинувачення, – народ, суспільство в цілому. Але і тут змагальність процесу вимагає рівності можливостей захисника і обвинувача. Юридичної і фактичної рівності. Ми йдемо до того, що так і буде. Принаймні такі цілі декларують автори-розробники нового Закону «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Упевнений, що будь-який адвокат де-факто може бути і публічним обвинувачем. Де-юре цю функцію адвокати виконують як представники потерпілих, а також у справах приватного обвинувачення. У професійних колах обговорюється демонополізація функції публічного (зараз – державного) обвинувачення і значне розширення переліку злочинів, за якими її буде виконувати спеціальна особа – приватний обвинувач (можливо він же – адвокат). Це прямий шлях до реальної змагальності в кримінальному процесі.
***
Підведемо риску.
Держава, переслідуючи публічний інтерес – забезпечити право людини на справедливий суд – закріплює юридичні гарантії, до яких належить незалежність та неупередженість суду, яка в свою чергу гарантується змагальністю процесу, яка включає рівність правового статусу (прав та обов’язків) захисників.
Принцип рівності виключає можливість виконання функції захисту в суді особами, які мають різний правовий статус.
Звідси походить виключне право адвоката на захист особи в суді.
