ЕКСПЕРТ СЕРГІЙ ВОЛОЧАЙ: «Судді перестали бути допитливими і покірно сприймають будь-який псевдоекспертний непотреб. Через це низька якість правосуддя веде до незадоволення сторонами, яке вже потім виливається в звичне-стандартне звинувачення суддів у корупції».
Триває робота експертної групи Асоціації розвитку суддівського самоврядування України над Антикорупційною стратегією судової влади.
СУДОВА ПРАВДА поцікавилась думкою судового експерта-психолога Сергія ВОЛОЧАЯ
– Для відповіді на питання про причини корупції та моє бачення щодо її подолання можу звернутися до свого досвіду судового експерта.
До співпраці з судовою системою України я став випадково, коли більше двадцяти років тому постановою прокурора був призначений судовим експертом-психологом для з’ясування мотивів вбивства та виявлення наявності чи відсутності стану психо-фізіологічного афекту.
З тих пір проведення психологічних експертиз, особливо стосовно компенсації моральної шкоди, стало моїм громадсько-професійним покликанням – мене активно призначали судовим експертом постановами слідчих і ухвалами суду, і залучали просто в якості спеціаліста-психолога. При цьому я ніколи не був атестованим судовим експертом – просто непогано вів свою психологічну практику і тим був відомий в суспільстві як добрий фахівець своєї справи.
Я пам’ятаю ще ті часи, коли судді вели своє судове слідство і встановлювали в процесі судову істину. Я пам’ятаю допитливих та активних суддів, які докладали інтелектуальних зусиль, щоб зрозуміти сутність справи та зміст і значення моїх висновків психолога.
Допити сторін та питання від суду могли стосуватися будь-яких аспектів мого заключення – від отриманої освіти та реальних компетенцій до методологічних нюансів проведення психологічних досліджень.
Відчувалося, що судовий процес був реально дослідницький, докази реально досліджувалися, аналізувалися відокремлено та в сукупності. Не беруся стверджувати про все рішення, але в частині компенсації моральної шкоди воно завжди було належно досліджене та обгрунтоване.
Якщо порівнювати із сьогоднішнім станом, то я можу зазначити більшу дистанційованість судді від змісту спору, більшу, ніж та, необхідність якої випливає з загальних засад змагальності та диспозитивності судового процесу.
Судді перестали бути допитливими і покірно сприймають будь-який псевдоекспертний непотреб. На мій погляд, саме через це низька якість правосуддя веде до незадоволення сторонами, яке вже потім виливається в звичне-стандартне звинувачення суддів у корупції.
На мій погляд, в переважній більшості випадків об’єктивно немає жодних підстав для звинувачень суддів в корупції, принаймні, мені особисто та моїм близьким таких випадків невідомо.
Безумовно, факти підкупу суддів, отримання чи вимагання суддями хабарів є, хоча, на мій погляд, ці факти явно перебільшені, але я свідомо виокремлюю їх для фахового аналізу, із застосуванням статистичних та фактичних даних.
Про що я можу говорити із свого досвіду, так це про внутрішню корупцію суддів, як явище, коли суддя свідомо усувається від критичного і аналітичного сприйняття наявних доказів, не бажає застосувати свій пізнавальний потенціал, логічний та методологічний аналітичний апарат, що призводить до формально-позитивістського підходу при розгляді справ.
Ця внутрішня корупція проявляється у, я б сказав, «сделках с интеллектом», коли суддя погоджується сприймати невтуліпні та нікчемні доводи слідчих, чи явно брехливі покази свідків – дійсних чи фіктивних, коли суддя сліпо переписує висновки державного судового експерта, спираючись лише на його процесуальний статус чи «вищу кваліфікацію», і не зважає на елементарну логічну неузгодженість висновків з описовою частиною, з готовністю стриймає висновок державного експерта як нерушимого авторитета, незважаючи на можливість елементарного аналізу науковості таких висновків чи методології, застосованої при проведенні цього дослідження.
На мій погляд, склалася ситуація «Обмани мене!», коли суди жодним чином на зважають на очевидні неузгодженості, суперечності, явну антинауковість висновків державних судових експертів та звично і покірно виносять свої рішення на основі таких висновків.
Як приклад можна навести справи із смертельною ДТП, яку вчинив пасинок відомого бізнесмена, коли швидкість його Porshe Cayenne, за висновками судових експертів, поступово зменшувалася із 150 км/год до 95 км/год і до 75 км/год, також численні експертизи з боку звинувачення в справах Павліченків, яких звинуватили у вбивстві судді.
У якості рецепта зі свого боку вбачаю необхідність розірвати порочний зв’язок, який склався в судочинстві в Україні, між судами та державними судовими експертами та взагалі з державною системою експертного забезпечення.
Засилля відомчої експертизи призвело до мовчазної згоди суддів та фактичного усунення ними із забезпечення реальної змагальності сторін в процесі із залученням до нього широкого кола незалежних суб’єктів процесу – інших фахівців з відповідних галузей знань, науковців, спеціалістів тощо.
Це створює реальну загрозу для якісного правосудного процесу, призводить до залежності суддів та шкодить авторитету правосуддя.
В країнах Європи існує також певна система державних експертних установ, але в жодній країні немає, по-перше, монополії держави на судово-експертну діяльність та пієтету суддів перед державними судовими експертами, через що, і, по-друге, поряд з державним експертом (а часто-густо і проти них) в процесі можуть приймати участь будь-які фахівці з відповідної галузі знань, що забезпечує дійсну змагальність сторін та якість судочинства.
Коротко: підвищення авторитету судів і якості правосуддя, та, відповідно, зниження незадоволення громадянами як однієї з підстав для звинувачень в корупції, може бути забезпечене шляхом відмови від внутрішньої корупції суддів у вигляді мовчазної згоди із засиллям відомчих державних експертів, інтелектуального паралічу суддів при оцінці висновків цих експертів, та шляхом розкриття судових залів для науки та широкого кола дійсно незалежних фахівців з відповідних галузей знань.
