Єзеров А.А., суддя Верховного Суду, к.ю.н., доцент
ПЕРЕГЛЯД СУДОВОГО РІШЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ СПРАВІ ПІСЛЯ ВИЗНАННЯ ЗАСТОСОВАНОЇ У НЬОМУ НОРМИ НЕКОНСТИТУЦІЙНОЮ
Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України серед підстав для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами є, зокрема, така як встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Гарантуючи таке право особи, законодавець мав на меті забезпечити поновлення порушеного права особи внаслідок допущення щодо неї конституційної несправедливості внаслідок застосування у її справі положень Закону, які не відповідали Конституції України. Отже, йдеться про надання заявнику права на застосування інституту restitutio in integrum (з лат. «повернення сторін до первісного юридичного стану») після ухвалення рішення Конституційного Суду України.
Однак наразі практика демонструє іншу тенденцію, яка може знівелювати як інститут перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, так і взагалі діяльність суду конституційної юрисдикції, зокрема щодо розгляду конституційних скарг.
Так, за приписами ч. 1 ст. 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Серед підстав для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами є, зокрема, неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи.
Частиною шостою цієї ж статті встановлена обмежувальна умова, за змістом якої під час перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Отже, у разі, коли Конституційний Суд України встановив неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їхнього окремого положення, застосованого (не застосованого) судом під час розв’язання справи, і якщо рішення суду в такій справі ще не виконане, то це є підставою для перегляду судових рішень з огляду на виключні обставини відповідно до пункту 1 частини п’ятої статті 361 КАС України.
Зі змісту юридичних приписів ч. 1 ст. 362 КАС випливає, що право на подання заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами мають дві категорії осіб:
– учасники справи;
– особи, які не брали участі у справі, якщо суд розв’язав питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.
Важливо, що таку змогу вказані особи мають тільки за тієї умови, якщо рішення суду ще не виконане. Така обмежувальна умова встановлена задля забезпечення стабільності правопорядку, який був встановлений після виконання відповідного вердикту суду, та забезпечення принципу правової певності щодо того, що після вичерпання реалізації акта судової влади, правове становище учасників справи не зазнає жодних змін.
Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня – грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) від 24 грудня 1997 року № 8-зп/1997).
Такий принцип темпоральної дії рішень Конституційного Суду України закріплений й в частині першій статті 91 Закону «Про Конституційний Суд», за змістом якої закони, інші акти або їхні окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їхню неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Рішення Конституційного Суду України про неконституційність застосованих судами першої та/або апеляційної інстанції положень нормативно-правового акту не є підставою для скасування Верховним Судом рішень судів першої та/або апеляційної інстанції, оскільки в такому разі суд має застосовувати положення закону, який хоча і визнаний неконституційним, проте був чинним на момент існування спірних правовідносин.
Якщо Верховний Суд скасовує за таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанції на підставі рішення Конституційного Суду України про неконституційність застосованих судами першої та/або апеляційної інстанції положень нормативно-правового акту, він de facto встановлює нові обставини, які хоча й стосуються предмета спору, однак яких не було на момент розв’язання спору судами першої та/або апеляційної інстанції, тому вони й не могли не бути встановлені у рішенні або постанові судів чи відхилені ними.
Імперативна заборона щодо встановлення та дослідження таких обставин прямо передбачена приписами частини другої статті 341 КАС, за змістом яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Судова практика, що формується, може бути продемонстрована на прикладі справ з приводу перерахунку та виплати пенсії, обчисленої з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Так, приміром у справі №826/14077/18 задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що військовозобов’язані, призвані на військові збори для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є військовослужбовцями та прирівнюються до осіб, які перебувають на дійсній строковій військовій службі. Постановою апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України задоволено, рішення Окружного адміністративного суду скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення про задоволення апеляційної скарги, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що скільки на момент участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивач не проходив дійсну строкову службу, тому останній не відповідає всім критеріям, наявність яких обумовлює право особи на перерахунок пенсії за частиною третьою статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відбулась не в межах проходження дійсної строкової служби, у зв’язку з чим положення частини третьої статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 березня 1991 року № 796-ХІІ на нього не поширюються.
В касаційній скарзі скаржник зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(ІІ)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Верховний Суд констатував, що відповідно до вказаного рішення Конституційного Суду України, словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796–XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, яке суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як таке, що втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
При цьому Верховний Суд у постанові по цій справі звернув увагу, що положеннями статті 91 Закону України „Про Конституційний Суд України“ від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (ділі – Закон) визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Вказане відповідає положенням Конституції України: „Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення“ (частина друга статті 152). Тому касаційний суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права з огляду на чинність застосованих норм на момент ухвалення судового рішення. І, посилаючись на пункті 2 резолютивної частини рішення від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019, яким Конституційний Суд України визнав неконституційним та таким, що втрачає чинність словосполучення “дійсної строкової”, що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, саме з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 25 квітня 2019 року, Верховний Суд визначив, що до правовідносин, які виникли до цієї дати, слід застосовувати редакцію статті, що була чинною до визнання її неконституційною.
Логіка Верховного Суду в цьому випадку, з огляду на відповідне правове регулювання, є цілком зрозумілою, а рішення – таким, що ґрунтується на приписах законодавства. Одкак, факт того, що до особи застосована неконституційна норма, також залишається наявним. Тому слушною виглядала б рекомендація Верховного Суду звернути увагу скаржника на процесуальну можливість перегляду за виключними обставинами судових рішень, ухвалених із застосуванням закону (іншого правового акта чи їх окремого положення), визнаного неконституційним.
У той же час, оскільки глава 3 «Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами» КАС України є окремим інструментом задля реалізації особами свого права на захист прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, відмінним від права на касаційне оскарження, Верховний Суд позбавлений можливості застосувати зазначені положення КАС України в межах розгляду такої касаційної скарги.
Отже особа, справу якої було вирішено на підставі неконституційного закону (його окремих положень), повинна мати змогу одержати сатисфакцію внаслідок порушення своїх прав, і саме для цього вона звертається із заявою про перегляд справи за виключними обставинами. І суд має керуватися конституційним принципом, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність, насамперед, щодо питань, коли внаслідок дії неконституційного закону були порушені її права.
Саме тому держава має забезпечити для людини, яка зазнала конституційної несправедливості, ефективне поновлення її прав через можливість повторного розгляду справи, під час якого суд, зважаючи на рішення Конституційного Суду України, матиме змогу переглянути справу відповідно до закону, який узгоджується з Конституцією, а отже особі буде надати практична та ефективна можливість на здійснення справедливого судового розгляду.
Тому попри перспективну дію рішень Конституційного Суду України, людині має бути надано можливість розгляду її справи на підставі закону, що відповідає Конституції й дає право на справедливе вирішення спору, що є основною метою правосуддя.
