Виключне право адвоката на представництво в суді (частина 1)

 

Однією з новацій конституційної реформи в частині правосуддя стало надання адвокатам виключного права представництва в суді. Це викликало жваві дискусії в середовищі адвокатів та правозахисників, часто з протилежними висновками. Судді переважно залишались осторонь.

Як член Конституційної комісії, як адвокат з 1996-го року та суддя суду першої інстанції з 2009-го (навмисно про це кажу, щоб було зрозуміло, що моя думка сформувалась під впливом аж трьох потенційних «конфліктів інтересів»), вважаю, що теоретичні підвалини концепції так званої «адвокатської «монополії» і причини, які зумовлюють необхідність її запровадження, роз’яснені недостатньо.

У серії публікацій, в порядку обміну думками, не претендуючи ні на повноту, ні на істину, спробую висловити своє бачення щодо конституційних аспектів права на правову допомогу, місця та ролі адвокатів у правосудді, дії принципу змагальності в процесі, а також популярних доводів критиків та контраргументів.

Для тих, хто не любить серіали, – повний текст статті опублікований у Віснику ВККС (2016, № 2)

Отже,

Частина 1. КОНСТИТУЦІЙНІ АСПЕКТИ ПРАВА НА ПРАВОВУ ДОПОМОГУ В СУДІ

1. Частина 1 і 2 статті 55 Конституції України передбачають: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».

Право на захист порушених прав в суді – не лише окреме конституційне право людини, але й фундаментальна юридична гарантія, яка забезпечує реальну здійсненність усіх інших прав. Питання щодо спроможності українських судів забезпечити ефективний правовий захист залишимо для іншої дискусії.

У ст. 59 Конституції закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Під час застосування цієї норми виникли запитання: хто такий «Кожний» і хто такий «Захисник».

***

2. Конституційний Суд України у справі за зверненням Солдатова Г.І. (справа про право вільного вибору захисника) (Рішення від 16.11.2000 р., справа № 1-17/2000) офіційно розтлумачив, що підозрюваний, обвинувачений і підсудний при захисті від обвинувачення та особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги має право вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що “для забезпечення права на захист від обвинувачення… в Україні діє адвокатура”, треба розуміти як одну із конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката – особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю.

У п. 5 мотивувальної частини цього Рішення Суд звернув увагу, що у такий спосіб держава бере на себе обов’язок забезпечити реальну можливість надання особам кваліфікованого захисту від обвинувачення, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Допуск приватно практикуючого юриста, який займається наданням правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, як захисника ніяк не порушує право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист.

Отже, «Захисник» – це не лише адвокат, але й будь-який фахівець у галузі права, по простому “юрист”.

Практичне значення цього рішення було зведено нанівець посиланням на закон, який надає фахівцю у галузі права право на надання правової допомоги. Чинний на той час КПК не передбачав таких випадків і слідчі надалі відмовляли юристам. 21 червня 2001 р. цитата з Рішення КСУ про фахівця у галузі права перейшла до ст. 44 КПК.

Не сприяв широкому допуску фахівців і Верховний Суд України. У Постанові Пленуму «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» № 8 від 24.10.2003 р. до захисників віднесено адвокатів та інших фахівців в галузі права, які на підставі спеціального закону мають право на надання правової допомоги (п. 4). А повноваження захисника на участь у справі для інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, повинні бути підтверджені документами, визначеними спеціальним законом, яким цим особам надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам, а також угодою або дорученням юридичної особи.

При вирішенні питання про наявність у фахівців у галузі права повноважень на здійснення захисту в кримінальній справі належить також з’ясовувати, яким саме законом їм надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам. Визнати правильною практику тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців до здійснення захисту в кримінальних справах (п. 5).

Іронія такого тлумачення в тому, що «спеціального» закону», як відомо не було і немає досі.

***

3. Хто такий «Кожен» у ст. 59 Конституції, розтлумачено у Рішенні Конституційного Суду України у справі за зверненням адвоката Голованя І.В. (справа про право на правову допомогу) (Рішення від 30.09.2009 р., справа № 1-23/2009): це будь-яка особа незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами, зокрема особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами.

У п. 2 резолютивної частини Конституційний Суд України підкреслив, що така особа має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

Тут спостерігається певна зміна підходу до підстав допомоги «Фахівця».

Якщо у Рішенні КС від 16.11.2000 р. йшлося про можливість надання правової допомоги не адвокатом, за умови, що є закон, який надає фахівцю таке право (немає дозволяючого закону – немає права), то у Рішенні КС від 30.09.2009р. закріплено інший принцип: будь-хто може надавати правову допомогу, якщо законом не встановлено обмежень (немає забороняючого закону – є право).

Зверну увагу, що уже не йдеться навіть про те, що така особа повинна бути фахівцем у галузі права!

Не зважаючи на те, що ця позиція висловлена в контексті надання правової допомоги свідку, очевидно, що вона не повинна бути іншою, коли б йшлося про правову допомогу не-адвоката підозрюваному чи обвинуваченому.

***

Таким чином, еволюція праворозуміння захисника прав людини призвела до того, що будь-хто може бути захисником прав будь-кого.

Я з цим не згоден.
А ви?

(далі буде) 17.08.2016р. 20:001717

Кравчук Володимир

Кравчук Володимир