ДОБРОЧЕСНІСТЬ СУДДІ
В КОНТЕКСТІ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРИНЦИПІВ
ПРАВОСУДДЯ
(тези доповіді)
У достатньо стислий за відведений для доповіді час спробую здійснити аналіз та представити власний погляд на хвилююче болючу для суддів і суспільства проблему ДОБРОЧЕСНОСТІ СУДДІ в контексті таких сформульованих мною чотирьох питань:
- Поняття доброчесності взагалі і Судді зокрема.
- Стану розуміння, усвідомлення та оцінювання доброчесності Судді сьогодні.
- Конституційні принципи, з яких випливають вимоги щодо змісту доброчесності Судді.
- Методи та інструменти реалізації та оцінювання доброчесності Судді.
1.Поняття доброчесності взагалі і Судді зокрема
Спочатку слід зауважити, що термін «доброчесність» почав широко застосовуватись у нашому повсякденному житті та у правовому полі лише під час і після відомих Майданівських подій 2013-2014 років в контексті вимог значної (якщо не переважної) частини суспільства у контексті майже суцільної недовіри органам державної влади в цілому, а органам правопорядку і судовій владі – особливо. Ці вимоги в основному були спрямовані на очищення цих органів від не патріотичних, не професійних і НЕДОБРОЧЕСНИХ працівників цих органів – в цілому. Треба визнати, що левова частка невдоволень активної частини громадянського суспільства і ЗМІ в частині «не доброчесності», яку кожен розумів в дуже узагальненому змісті, з відомих причин і підстав припала саме на окремих СУДДІВ і судову владу – в цілому.
Саме тому, на мій погляд, має сенс розпочати аналіз категорії/поняття «доброчесність» саме з його енциклопедичного (словникового) тлумачення: Доброчесність (церковнослов’янське: цілому́дріє, моральна й тілесна чистота ́ та невинність, цнота) — це моральна якість та чеснота, що проявляється, в першу чергу, у тілесній чистоті у всіх її проявах.
В контексті актуальної боротьби з корупцією доброчесність — це необхідна морально-етична складова діяльності державного службовця, яка визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах доброго відношення до громадян та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та розпорядженні державними ресурсами.
Тобто – ДОБРОЧЕСНІСТЬ – це оціночна категорія щодо спроможності та здатності будь-якої людини ЧЕСНО (для себе і для суспільства) творити ДОБРО, а саме : мати і висловлювати добрі, на противагу злим, думки та вчиняти добрі, на противагу злим (не законним, не правомірним) вчинки, – бути ДОБРОЧЕСНИМ і ДОБРОЧИННИМ.
Критерії, якими можна наповнити цю якісну характеристику людини НЕ є вичерпними та достатньо різноманітними, зокрема:
Часто-густо доброчесність тлумачиться через споріднені, синонімічні морально-етичні категорії – такі як: честь, гідність, справедливість, порядність.
Єдиним – базовим критерієм оцінки «доброчесності людини» – практично всі дослідники цієї категорії називають – правдивість, достовірність та однозначність характеристики чеснот людини та її соціальної поведінки.
За століття свого існування категорія «доброчесність» із суто філософсько-релігійної, яка довгі роки вживалась лише для оцінювання «чистоти тіла і духа людини», трансформувалась в категорію і критерій корпоративної культури, а в останні роки – в категорію оцінювання корупціогенності поведінки як окремої людини, так і людських (особливо – професійних) спільнот.
Таким чином, можна констатувати, що поняття ДОБРОЧЕСНІСТЬ не має свого однозначного розуміння, тлумачення та визначення (дефініції) як у словниках, так і в наукових джерелах. Автори, які торкались цієї проблематики – від Аристотеля, Платона і Канта до сучасних філософів-дослідників, – єдині лише в тому, що цю категорію/поняття слід розглядати як суто релігійно-етично-психологічну, що віддзеркалює якісну характеристику поведінки людини з точки зору вимог і принципів релігійної та суспільної моралі.
Слід підкреслити, що держава та її органи (в більшості країн Світу, особливо з розмитими релігійно-моральними засадами суспільного життя) останніми десятиліттями все частіше звертаються до цієї категорії з метою її застосування у процедурах селекції управлінських кадрів, політиків, прокурорів, адвокатів, суддів. Не оминула така необхідність й сучасну Україну.
- Стан розуміння, усвідомлення та оцінювання доброчесності судді сьогодні
Слід визнати, що ініціатори ідеї введення у правове поле України релігійно-морально-психологічної категорії ДОБРОЧЕСНІСТЬ припустились, на мій погляд, ґрунтовної помилки: не визначивши в глосаріях законодавчих актів самого поняття «доброчесність» та критеріїв його наповнення.
Аналіз змісту законодавчих та нормативно-правових актів України, що так чи інакшу торкаються проблеми «доброчесності судді (кандидата на посаду судді), а саме: Закону «Про судоустрій і статус суддів», «Про очищення влади», «Про відновлення довіри до судової влади України», Кодексу суддівської етики, Умов проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, а також змісту Декларації доброчесності та Родинних зв’язків, встановлених рішенням ВККС – на мій погляд, беззаперечно свідчать, що вони не розв’язують існуючої проблеми в розумінні і тлумаченні критеріїв цієї категорії, а навпаки – багато в чому її ускладнюють і навіть заплутують як для розуміння виконавцями цих актів, так і широкими колами громадськості та кандидатами на посаду судді і суддями.
Тобто, ні законодавець (ВРУ), ні органи суддівського урядування (ВККС і ВРП), яким було доручено організувати відбір кандидатів на посаду судді і кваліфікаційне оцінювання суддів – не надали чіткого та однозначного тлумачення поняття «суддівська доброчесність» і не розтлумачили базові (основні) критерії такої якісної характеристики особи. При цьому, на жаль, абсолютно не була здійснена, навіть, спроба використати положення Міжнародного акту «Банголорські принципи суддівської доброчесності» та коментарів до нього – в якості основи методики визначення та оцінювання характеристики доброчесності Судді.
Ті критерії (всього 9), що були покладені в основу оцінювання ДОБРОЧЕСНОСТІ кандидатів в судді і самих суддів не розкривають повною мірою змістовну характеристику цієї категорії, звівши її оцінювання фактично лише до виявлення одного параметра: виміститься у твердженнях особи «правда/неправда» щодо її самооцінки власної поведінки, матеріально-фінансових статків себе і своєї родини та окремих ухвалених нею судових рішень..?
- Конституційні принципи, з яких випливають вимоги щодо доброчесності Судді
Філософія права, правова свідомість юриста і дух Конституції свідчать про те, що Основний Закон за своїм сутнісним змістом і роллю у правовій системі держави є цілісним єдиним принципом функції правосуддя, оскільки всі спірні правові відносини у суспільно-державному житті розв’язуються саме Судами.
Аналіз конституційних норм свідчить, що в Конституції не має жодного припису, який би безпосередньо торкався (регулював) питання ДОБРОЧЕСНОСТІ Судді. Разом з тим, вважаю, що є окремі положення Конституції як можна тлумачити в контексті цієї релігійно-етично-психологічної категорії (якості) конкретного Судді і суддівського корпусу – в цілому. До таких я відношу:
- Преамбулу Конституції України в цілому і, зокрема, її положення: «… прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями…»
- Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
- В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
- Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
- Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
- Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
- Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
- Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
- Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
- Підставами для звільнення судді є: вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна.
- Правосуддя здійснюють судді. У визначених законом випадках правосуддя здійснюється за участю присяжних.
- На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності.., є… доброчесним… Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
Вважаю, що кожне з вище зазначених положень можна і доцільно тлумачити та інтерпретувати у контексті якостей ДОБРОЧЕСНОСТІ Судді.
- Методи та інструменти реалізації та оцінювання доброчесності Судді
Методами та інструментами реалізації та оцінювання ДОБРОЧЕСНОСТІ Судді слід вважати такі:
По-перше, це так звані «БАНГАЛОРСКІ ПРИНЦИПИ СУДДІВСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ (Бангалорський Кодекс поведінки суддів)», до яких включені таки показники: Незалежність. Об’єктивність. Чесність та непідкупність. Дотримання етичних норм. Рівність. Компетентність та старанність. Сутність цих принципів та їх застосування/оцінювання докладно викладені у розлогих Коментарях, що є фактично методичними вказівками/рекомендаціями для національних судових систем в контексті їх реалізації.
Має сенс викласти декілька базових положень, що містяться в цих Коментарях, а саме:
«…Беручи до уваги, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи у питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів грає першочергову роль у сучасному демократичному суспільстві,
Беручи до уваги необхідність того, щоби судді, індивідуально і колективно, ставились до своєї посади як до шанованої і почесної, розуміючи ступінь наданої їм суспільством довіри, та докладаючи всі зусилля для підтримки і подальшого розвитку довіри до судової системи,
Беручи до уваги те, що заохочення і підтримка високих стандартів поведінки судді є безпосереднім обов’язком судових органів кожної держави,
Ці принципи мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів. Вони спрямовані суддям для використання в якості керівництва, а також судовим органам для використання в якості базових принципів регламентації поведінки суддів. Окрім того вони повинні сприяти кращому розумінню і підтримці процесу здійснення правосуддя з боку виконавчої і законодавчої влади, адвокатів і суспільства в цілому. Ці принципи передбачають, що у своїй поведінці судді підзвітні відповідним органам, утвореним для підтримки суддівських стандартів, діючим об’єктивно та незалежно, а також мають на меті збільшення, а не применшення значущості існуючих правових норм і правил поведінки, з якими безпосередньо пов’язані судді.»
Основними та універсальними принципами/показниками ДОБРОЧЕСНОСТІ суддів, на мій погляд, відповідно до Бангалорського кодексу мають бути:
- Чесність і непідкупність, які є необхідними умовами належного виконання суддею своїх повноважень та одночасно – атрибутами моральності та справедливості. Для судової влади і суддів чесність та непідкупність – це більше, ніж доброчесність: це НЕОБХІДНІСТЬ.
- Судді потрібно уникати поведінки, яка здатна похитнути його/її авторитет в очах людей.
- Суддя повинен демонструвати таку поведінку, яка є бездоганною, навіть, з погляду стороннього спостерігача.
- Суддя повинен дотримуватись високих стандартів поведінки як в особистому, так й у публічному житті.
- Особиста поведінка судді впливає на авторитет всієї судової системи.
- Суддя повинен не лише БУТИ чесним, але й сприйматись таким.
- Головне не те, що робить чи чого НЕ робить суддя, а те, що на думку інших людей, суддя зробив чи може зробити.
- Дотримання етичних норм і демонстрація їх дотримання є невід’ємною частиною діяльності суддів.
Слід підкреслити, що Банголорські принципи містять 61 показник/критерій етичної поведінки судді, за якими й має оцінюватись його Доброчесність. Крім того, у коментарях до цих принципів містяться додатки, в яких викладені культурні та релігійні традиції країн: Давнього і Близького Сходу, Індуїстське право, Буддістська філософія, Римське право, африканське право, Юдейське право, Ісламське право, Китайське право, Християнство, – що свідчить про їх вагомість у ДОБРОЧЕСНОСТІ судді.
По-друге, документи Європейських та Світових правничих організацій (асоціацій), в яких також містяться положення, що розкривають сутність принципів доброчесності суддів. По-третє, чинні національні стандарти доброчесної поведінки суддів, які, нажаль, за своїм змістом більшою мірою нагадають заклики і гасла, далеко не завжди підкріплені належними механізмами їх застосування. Більш позитивним в цьому аспекті є існуючі напрацювання адвокатської спільноти, прокурорів і нотаріусів. В той же час, слід підкреслити, що певні позитивні зрушення в законодавстві і нормотворення відносно цієї проблематики в Україні останнім часом все ж таки спостерігаються.
На підставі викладеного сформулюю власні пропозиції щодо подальшого удосконалення розвитку категорії/інституту ДОБРОЧЕСНОСТІ у сфері правосуддя:
- На підставі Бангалорських принципів розробити поняття/характеристику доброчесності судді і внести відповідні зміни до законодавства.
- Розробити показники ДОБРОЧЕСНОСТІ судді та методику їх оцінки. З часом розробити Кодекс доброчесності судді (Етичний кодекс), наповнивши його реальними вимогами та механізмами дотримання.
- Перекласти українською Коментарі до Бангалорських принципів у повному обсязі. Можна дослідити національну практику застосування принципів доброчесності на базі матеріалів ВККС і ВРП найбільш цікаві приклади включити до перекладу Бангалорських принципів. Це міг би бути хороший методичний посібник і для суддів і для органів суддівського самоврядування та урядування.
Володимир Сущенко,
кандидат юридичних наук, доцент,
заслужений юрист України,
голова правління ГО «Експертний центр з прав людини»
